Зі сповитка люблю я евфонію.
Гримкоче тарантас мого буття…
Літати вчусь. Ішла, повзла чи бігла б,
Підштовхував би хтось, перепиняв
Мене в ході стрімкій до верхогір’я -
Вгрузали б ноги у житечну твань.
Є, кажуть мудрі, осяйний Елізій.
Там голуба пружиниста трава.
Там фланірують видовжені тіні,
Що до Гармонії тяглися... Боже збав!
Я виглядала б серед них комічно:
Вінця ж лаврового у мене ще нема…
Мені було б дозволено щедротно
Міжряддями - пайєтки,
                                   бісер,
                                             мак...

- Чи є у тім поселенні спільноти,
Чи там, як смоква, зморщуєшся сам?
Чи пожильцям отим буває сумно?
Чи учорашній недруг омина?
Чи дзумкотять там ґедзі-бурчимухи?
Яка в раю вершечків густина?
Чи є там винокурні, ресторани,
Турецькі бані, для засідань зал?
Чи виступає з ран вишневих камідь?
Чи діти там здіймають лемент-ґвалт?
Чи стануть у пригоді книги, досвід?
Чи спомини юнацькі відберуть?
Чи хвалять один-одного за дотеп?
Мо", як отут, - здебільшого скубуть?
Чи не набридне там нудне співзвуччя?

Хто задає тьму-тьменну запитань?
Кремезний Скепсис, йдучи невідступно
За тихим глуздом - з ночі у світань.