Ні, мадригалів кумам не звивала.
Учора мандрувала в Давній Рим…
Там дух витав, прорвавши запинало,
Півсонний, мов осінніх вогнищ дим…
На брук лив дощ химеристий - кривавий,
Плач сурми жебонів у небесах.
Із трону сходив пишний  імператор,
Злинав утроби занімілий птах...

Це ж звідти родом ясночола хворість,
Що косить, не вбиваючи, людей -
Невиліковна Манія Обожнень.
Слабують владар,  миршавий плебей…
Є діти Аполлона. Спів кіфари
В єстві чутких з народження луна.
Під пологом Евтерпи і Ерато
Митець росте, тож неміч омина.

Пливуть по Ворсклі в тихім надвечір’ї
Галери золотасті.
                          Може, в Рим...
Я маю ґандж: зі сповиточка мрійна.
В палітрі літа блякнуть кольори…

Порфірне, мов пергамент музи Кліо,
Лягло на аркуш
                         сухозліття кленів…

Музичити веселий панегірик?
Це ремесло, Полтаво, не для мене.