Знов Одісей приїхав в рідну щемлячу діру,
Пив - за ua.Отчизну, плакав - про Неньку.ru
Так, Поляков, і нам би, взяти несправжній приз,
Виграть богів прокляття, і – в кругосвітній круіз!
Морзе напам’ять вчити, присвистувать: «Повезло»,
Морю в просріблений бік – засаджуючи весло

Виповзло кримське сонце, а під очима – кола -
Ніби, не похмелившись, чи як не спав ніколи,
Чи як не звідси родом, чи просто не з тої ноги,
Щіримось як японці (вірні нам вороги)

Снилось: мене розбудять, виведуть за стерню...
Вітчизни вже більш не буде. Й не розітнеш ступню
на різнії береги,
а море - як завше - море, море лиш навкруги…
Вирвані сторінки щоденника ніби простоволосі,
Вночі позлітались птахи. Білі та безголосі.

Пахне підгнившою вишнею, в повітрі - йод та сіль,
А навкруги затишшя, ворох радіохвиль.
Новини: мир у Європі… Прибув третього дня
Симонов - до Пенелопи. Знаете «Жди меня…»?

Знаєш, Андрію, собака, парус під вітер.com,
Не треба нам ні Ітака, ні Ринда з прощальним щастям-колоколом-дзвінком.
І потягнули сітки пусті п’янії рибаки...
Плаваємо - в Інтернеті. Не подаєм руки...


Олександр Кабанов - рос.