Недуги, як на мене, не біда,
А панацея. Пригадай ангіну,
Тоді застояна жаги вода
Зійшла із тебе аж наполовину.

А то не бачиш на очах лейком,
Бо розтроюдили мозолі на аорті.
Яка різниця, куди глузд пішов ?
Брів галасвіта, здався у неволю.

В летальний нежить? Може, в онкоСНІД?
У пришелепкуватість, потім – в  пара-ніч-ку?
У сплінорею, депресієктивіт?
Чи в оковитої графин при свічці?

Коли шизоїдальність сповила
Клейким намулом твої дії, строфи,
Яка різниця – сплигувать з осла
На вайї чи відразу на Голгофу?

Так, ліпше б рухатись чимдалі. Кін
Ще догравати, і король твій матом
Не посланий… Далеко ще до гір,
Щоби у щось із чогось ніч сповзати.

Тож  спробуй ліпше НА… Дерись, потій!
Стань покорителем вершини слави.
Недуги зоряної вбивча сіть...
Зате хоч пошугаєш між орлами.

                                              26.06.2009

----------------------------------------------------------------


Болезни – это, право, не беда.
Они – лекарство. Помнишь ту ангину,
с чьей помощью протухшая вода
любви с тебя сошла наполовину?

А то – не видишь и в глазу бельма,
когда саднят сердечные мозоли.
Не все ль равно, куда сходить с ума,
когда уже сошел в чужую волю.

В смертельный насморк? В легкий онкоСПИД?
В кретинеобьяснизм и пара-ночь-ю?
В ипо-хандрилью? В депресньюнктивит?
Или в бутылку водки на бессочье?

Когда шизолюбвия обнесла
своим налетом действия и строфы,
не все ль равно, куда сходить с осла:
на вайи или сразу на Голгофу.

Да лучше бы проехать дальше.  Кон
еще не сыгран, и король твой матом
не послан… И не так ты высоко,
чтобы сходить с чего-то и куда-то.

Попробуй лучше НА… На гору влезь,
Ну, пусть хотя бы на вершину славы.
Она летальна – звездная болезнь,
зато хоть полетаешь на халяву.



                                         Марина Матвеева