1

"Фашисти", "наші"...
                              Грає дітвора...
Знов – червень, перші дні канікул.
Спалити б табелі під крик "Ура!".
На воїв схожі ці ряди оцінок.
Чернеток на балконі жовкне міх...
Листівочки й епістолки - у стоси.
Я – не з родини дійшлих лихварів,
Що під відсотки позичають гроші.
Я – з хуторян. Мій чорнобровий дід
Був щирим, ґречним. Ще зоріє - з фото.

Де пагорок чи вирва – серед піль ?
Тече в Дніпро матусина скорбота...

2

Є в нені спомин: Сонечку малу
На плечі садить кучерявий тато.
Альоша й Люба, збивши кушпелу,
Наввипередки  мчать до хати...
Під сливкою зсадив і обійняв:
А скільки маєш рочків – три? чотири?”.
На ранок небо плакало: ”Війна!”
Моя матуся – з покоління сиріт.
У спадок залишились: троакар,
Фонендоскоп і про хвороби книга...
Бабуся Настя плакала в рукав:
"Без батька дітки... Як зростити? Лихо..."

Дорогами, з яких чекали див,
Які сплелися в кодолу криваву,
Блукає піхотинець молодий –
Шукає хутірець: Сенча... Полтава...

Колись рід поєднається. Мій дід
Настину сиву поведе в безмов"я.

Знов тулиться синочок до ланіт...
В руках - рогатка. Вчу азів Любові.