ВСЕСВІТ ххх Зазирни у душу молоду-пропащу, наче в очі каламутні - зазирни. Не питай мене нічого. Спробуй краще переглянути мої дівочі сни, прочитати почуття мої та мрії... Я від тебе таємниць не бережу! Зазирни, нехай душа тебе зігріє, все одно я більше неї не скажу. ххх Хочу бути самою собою і з собою на самоті, і коли іду поруч з тобою, скільки б не довелося іти! І над злою чужою юрбою, з перебитими болем крильми хочу бути самою собою - перед Богом і перед Людьми! І як хтось буде прагнути душу перетерти на свій манер, все одно залишитися мушу я такою, яка тепер. Якщо навіть хтось люттю гіркою найдорожче усе відітне, все одно я залишусь такою, бо ТАКУ ти кохаєш мене! Осквернили На небі зірка мружилась остання, дивилась в очі крізь завісу сну... Ми отруїли молоде кохання. Ми осквернили полум'ям бажання його святу і вічну таїну. Торкнутися безодні не посміли - не зважилися на останній крок... Та щось тремтливе в дотиках згубили, щось неосяжно світле... І ступили на шлях солодких і п'янких думок. І божевільних, як життя, і грішних... Невже такі безсилі я і ти? Невже кохання ще хоча б на трішки не можна було чистим зберегти? ххх Милий, пригадай моє обличчя, посміхнися спогадом собі. Ми не разом вже, здається вічність, але ти - в мені, а я - в тобі. Вдарило життя - і не востаннє, і розкидало - кого куди. Та не похитнулося кохання, бо ж і ти - в мені, і я - в тобі. Не для нашої любові - зрада, жалюгідні порухи біди... Ти - мені, а я - тобі - розрада, ти - в мені, а я - в тобі, завжди! ххх Три любові благають взаємності, мріють поруч довіку іти, три любові вмирають від ревнощів. А четверта любов - це Ти. Три, не схожі, як різні всесвіти, кожна зве до своїх орбіт, обіцяє плекати й пестити, захищати від сліз і бід. Ти ж не клявся у вірній вічності, скромно дужим накрив крилом і до ніг кинув море ніжності і безмежне своє тепло. Три любові до серця просяться, мов три казки із трьох країн, гамірливо до нього мостяться... Але Ти увійшов - один. Вони все гомонять прискіпливо, що такої більш не знайти, бо я - мрія, і сонця світло... Але доля моя - це Ти! Вони троє - як різні сповіді. Вони милі, але - чужі. Від них віє далеким холодом, а від Тебе - теплом душі. І нехай там болять, обпечені, три любові - як три Світи, буть без Сонця вони приречені, бо мій Всесвіт - єдиний - ТИ! Всесвіт Мене в обійми дужі кличе Всесвіт вічний, усі галактики складаючи до ніг. Його мільйонний зорегляд, святий і грішний, всі таємниці для очей моїх зберіг. Його душі неусвідомлена безмежність, серцебиття його міжгалактичний ритм тепер мені цілком і повністю належать. Тепер для мене все негаснуче горить. Він пестить пальцями-сузір'ями волосся, цілує ніжно у розчулені вуста, і вмить мені стає так солодко і млосно, що не лякає незбагненна висота. І я лечу! Лечу без крил і без ракети. Лечу в тепло його мозолистих долонь, за хвіст піймавши неприборкану Комету і перервавши їй тисячолітній сон. Я розриваюсь на дрібні метеорити, щоб всі побачити системи і світи, і позаймати всі незаймані орбіти, і ним самим в собі не знайдене - знайти. Він сам не відає, який же він прекрасний! Він сам не знає, як бентежить його тьма! В його обійми мене кличе серце власне, а не піти за власним серцем сил нема! 1996-1998
|