Славомир МонастирськийВІЧНИЙ ДОНСкільки літ присудив тобі світ, Дон Жуане? Скільки раз твою руку стискав кам"яний Командор? Лід і полум"я, пристрастей тінь, без кохання коханець, лезом шпаги примножуєш ти неповернутий борг. Ти без бою фортечних ключів не приймаєш, у облозі терплячий, навальний в атаці солдат. Неприступність. У мові твоїй цього слова немає і під чоботом стогне цнотливість уламками грат. Чистокровність ідальго, по жилах вогнем голубіє сік граната, настояний на поцілунках красунь. Із очима святого - гультяй ( пам"ятаєш, Севільє?) по чужих квітниках оббивав світанкову росу. Із родинного глека дитя досхочу напивалось згірклим квасом навчань на мотив материнських чеснот. У сідлі, чи зі зброєю - вправно, з дівчатами - жваво, тверднув м"яз, а на серці стиралися залишки цнот. Передчасний засів у дитинстві зерном філософій опадає у кошики долі цинізму плодом. Святість уз, наче дим над багаттям утопій не зупинить, якщо запалився настирливий Дон. Досконала галантність і вишукане лицемірство, поряд з ним Мефістофель - жартун і грайливий пустун, і розчавлює долі чужі, як піддатливе тісто. Хто наступний? Чекає на вас Дон Жуан на посту. 2004 р. 09.08. |
2004 © Славомир Монастирський |