А муза і глухла, і сліпла,
                                     в землі зотлівала зерном...
                                                                      Анна Ахматова

Борвій розніс полову по полях.
Зерно хоча б окрайчик неба просить.
Все неживе розвіється - мов прах.
Чужі обжинки. Паляниці. Осінь.

Здираю наст – як панцир з черепахи.
Кривавить пальці мерзла Суєта...
Знічев’я малювала горду маху.
Пегас дрімав, тож пензлик – із хвоста.

Нарешті – травень!
                            У гаї, в поля!
В’яжу докупи суховіття й квіти.
Вже присмагають глинища. Земля -
У вирвах, руслах, борозенках, мітах.

Палає у жертовнику Вогонь.
І лавру, й розмарину досить, як на мене.
Квітують луки...
                        А з моїх долонь
Струмують
                рими
                          в джерело
                                            камени...