12 жовтня 2008 р. Валерій Клочковський
                                  із Хмельниччини спалив свою дружину Тетяну...


 
1      

Я уночі пекла вишневий кекс.
А десь Тетяна у садку горіла...
Серед живих її єство палке
Страждало до рання, годину - тіло.
Спалив не кат - під викрики з юрми,
Не маніяк до муки жертви ласий, –
Супружник гідрі-злості догодив.
Зросла в АФЕКТ - і, жінко, начувайся!
Банальна лайка. Поворот ключа...
Бензин потік на осоружне  тіло...
Зліта
          убивча іскра...
                                    І - свіча!
А мо", та жінка... жити не хотіла?
Бо ж набридає рохкання свині,
Пиха індиків і собаки галас...
„Усе встигала, – каже дід - сусід. –
Ох, як вона у ніч оту палала!
Постукала до мене у вікно…
Ні, не п’яниці, був достаток... Лайка!..
Сховали... бідну... В жилах стигне кров!
Хтось забере Артура і Діанку...”

Була путящою, та не судилось їй
Напуття проказати сину й доні.

Невідворотність чи кармічний ЗБІЙ ?
Матуся - це ж огрійливе  осоння.

2

- Дітей шкода... – зітха в кайданках муж. –
Я не хотів... Любив її! Так вийшло...

Слова лукаві. Це ж плазує вуж:
Він спав потому.  Голосили вишні...
                 

3

Підпалювач на волю вийде.... Знов
Обійме сина, як уперше – взимку.

Ще й заридає: ”То ж не я – любов
Спалила маму…
                         Вибач... вибач... синку...”