Рідна хатина
Бабуся у лісі живе –
Неначе у казці.
Терпкий хвойний запах пливе,
Бо сосни у нас ці

Ростуть за двором, у дворі:
Зелені хмарини
Висять на гілках угорі,
Спадають в долину...

З одного лиш боку село,
А з трьох – ліс глибокий,
Де кілька стежин повело,
Де стишую кроки.

Навколо – пісок і пісок,
Таке й на городі:
В пісочку росте огірок,
Картопелька родить...

Шовковиця висне стара
Широко гілками,
Смак сонця в плоди набира
І ділиться з нами.

З дверей – під ногами шишки
Й колючки соснові.
Біжу через ліс до ріки
У даль кольорову.

Вернусь, накупавшись усмак,
Напившися сонцем,
А хата ріднесенька так
Сміється віконцем,

Що я розумію ще раз,
Хоч знаю давно вже:
Вертати сюди повсякчас
Я буду все довше.

Я так цю хатину люблю –
Не можу набутись!
Покину усе без жалю,
Щоби повернутись.

Щоб знову бабуся... й рука
Засмагла з відерцем.
І свіжого спить молока,
Й всміхнутися серцем.