1

І в мене Гладіатор гостював...
Так позаочі прозивали хлопця,
Що молодиць у темряві лякав.
- Крізь шибу в дім заходить, ще до сонця!
А обира, - шепталися, - красунь!
Не убиває, лише гладить здобич…

Того зухвальця юного боюсь.
Ще бовваніє рук холодний обруч...

Мимо конопель, що збігали в яр,
Ішов хлопчина по дорозі  скісній...
Окрай вікна невидимим стояв -
І споглядав мене на фоні лілій.

2

Він шибу витяг. Знав куди іти.
Не грав "ідальго" юний серенади.
Гуло нажахане містечко Яготин:
„Кого ж зухвалець обере на завтра?”

А я боялась шереху в яру.
А я ходила, як по краю прірви!
Ще й мати хлопця:"Пожалій! У суд
Не подавай заяви! Плачу гірко...".

Заяви не писала. Вірш пишу.
Кого жаліти нині - я не знаю.
Притих у листопаді ярий шум,
А я з Яготина пішла у маї...

Був суд і присуд. Я - на лаві жертв.
Нам показали фото візитера.
У пам"яті лишився чорний светр
І руки із пітьми - холодні, шерхлі.

Цнотливу, юну вибрав із юрми.
В городі потоптав цибулю, рожі...
Я заслонялась косами, крильми,
А вслід:"Іде найперша краля... гожа..."


3

Він вийшов нв свободу. Наздогнав.
Блищала у руці нова пательня.
"Я полюбив. Навік тебе б украв!
Знов шибу виріжу і... обійму пекельно".

Палав у серці страху буйноквіт.
Благала не приходити, забути...
І зазоріла путь - між вишень віт.
Пішла, щоб талану не оминути...