Хмари падали в море, облизане хвилями небо
обливалось слізьми і ховало нажахані зорі.
Перелякані скелі застигли в безсилій покорі,
раз у раз понад обрієм хтось реготався вогнево.

Божевілля стихій обгризало терпляче каміння,
пазурами тягнулось до постатей на узбережжі,
буревій білопінно пісок біля ніг розмережив.
Оніміло ворушаться губи - чи плач, чи моління?

Сім надій-безнадій, сім терпінь з нетерпінням вплелися
у жіночу приреченість, стиснуту в згусток чекання.
Нагорода за гріх перейшла в покарання коханням.
Сім знедолених доль піднялися в розбурхані висі.

...Над човном розшматоване, впало вітрило додолу,
хто молився, хто плакав покірно, хто берегом марив.
Та на мить розійшлись, розчахнулись розхристані хмари,
сім зірок показали рибалкам дорогу додому.

2007 03. 01