1

Відходять пізні яблуні - жінки,
Котрі віночком викладали коси,
Хліб запахущий у печі пекли,
Схід сонця зустрічали на покосах,
Будили з летаргії цілину -
Співанками, що чули від бабусі.
Я знала з їх плеяди не одну.
Як жити будемо без них – боюся.

Хто з мудрощами жбан простягне юним?
Узвар забутий. "Спрайту" - ues! Там - газ.
Марусі Чураївни полем думно
Іде пузатий гайстер-Декаданс…

2

Пістряві коси... дреди..."я тащуся..."
Оздоби в пупі, ніздрях, татуаж...
Полтавоньки Наталі, Катрі, Люсі!
Ви - щойно із Гвінеї-Папуа?
Алеєю  прямуєте з апломбом.
За рідну мову вам слугує сленг.
Хоч прямо напиши, хоч - з еківоком,
Те все для вас, зозулечок, пусте…
Мовчу.
          Є ж матері...
                             Я плину мимо...
Чужинка – серед птахів і лисиць…
Наївній, у запасці, Катерині
Й не снились ці сукенки до сідниць.
Нуртує хіть... Перса жадають пальців,
Цигарка - замість яблучка - в руці...
Заіграшки таку зозульку звабить!
Даруйте мій „старечий” остракізм.
Дивлюся із верхів’я тополини:
Боривітер злетіти спонукав.
Читав мені "Причинну", „Катерину”.
Котрій із вас любаско їх читав?

Страхав Шевченко юнок москалями.
Якби воскрес - то зопалу б помер:
За пасій в юнок - негри і араби.
З них неабиякий „стрижуть” хосен.

…Всихають, плодоносячи, жінки,
Котрі плекали до заміжжя цноту.
Одну із них я бачу з висоти:
Навколішки стоїть -
                          простибі просить…