1

Обійми... Поцілунки-роси...
- О, Ранок!– М’ята шерехтіла. –
Твоєю буду... до морозів...
Якби не корінь – я б злетіла!
А крас шептав: ”Чому ж ти – М’ята?
Немов струна – стебельце–тіло...
За гаєм є у мене хата...”

Холодна М’ята паленіла...

2

Відмовили півсонні павуки,
А шовкопрядів М’ята не просила....
Чудовний флер у спраглу пору жнив
Плела невіста. Цвіркуни косили.

– Плетеш вельон, фіранки чи... завісу?
Ти легковірна. Не почуєш "гірко!"
- Плети-плети...– хитались віти й квіти.–
Вже Ранок звабив… гострооку зірку…


3

Наснилось М’яті: місяць уповні,
Пливуть вони
                      із Ранком
                                     у човні
Прямісінько в обійми Прохолоди.
Летіли журавлі,
                       вербиці лист - у воду...

За журавлями вслід – їх почуття.
Курли... Куди? – несла луна з–за лісу.
Лили дощі...
                  А сльози каяття
Леліли люрексом на тлі завіси...

Кремезний Сіверко зірвав фату.
Ніч зачудовано дививсь на гожу М’яту.

З-за лісу Ранок у село прибув.
Березі плів казки про білу хату...