Микола ШошанніЯКІ БУВАЮТЬ ВІРШІВіршами дехто називає раннє невміння юних… збитні трафаретів. А вірші — це ключі для відкривання дверей чи душ оголених поетів… Є вірші-диво — в мерехтінні наче… Є вірші центрові і є дотичні. Є вірші-цвіркуни, або інакше, щоб зі снобізмом — сюрреалістичні. Є вірші-смерчі. Є летючі риби. Є вірші ярі. Чорні є і сірі. Кусючі є. Є легкі вірші-либи. Та найстрашніші вірші — вірші-звірі… А є ще коники — грайливі ніби вірші — і так на них бува охота сісти… А коник — розвернеться боком іншим — то може і їздця частенько з’їсти. Є вірші мудрі. Є сумні медузи. А вірші-звірі проживають в норах — вони гординю заганяють в лузи і горді дині спопеляють в порох. Тому найбільше бійся віршів-звірів — недобрі змії добрих звірів кращі. Туди підходь лишень у віршах-вірі — без луків… палиць… а також без пращі. Не намагайся звірів приласкати… Не входь до них ні в чому із надлишком — бо невідомо — звідкіля чекати від звірів небезпеку тишком-нишком... Лиш чесність і пошана цінні в Небі — лише вони — не напускні… а щирі — якщо колись… можливо… і до тебе загляне в душу звір в незримім вирі… Як тільки звір стає в душі кусати — це значить — звірш постукує у дверці. Як чесний вірш про звірів написати... Ти вір Шошанні… Або думай серцем… |
2009 © Микола Шошанні |