Невсипно трансцендентне пізнаю…
Хоч маю кілька волосин сріблястих,
Дивуюся: чому гримить перун
Понад церквами, де виткі пілястри...
На боголюбних - стигми й міти юд,
Пливка Життя габа - мов шкіра зебри.
Тьма-тьменна непізнанного довкруг!
Не знаю, як для кого - я ж за себе.

Росте, ряхтіє буднів логогриф...
Матуся молиться, зімкнула вії.
Ген річка дихає: хвилясті видих... вдих...
На греблю бути б схожою - у діях.
Так проводжати хвилі - без острашки,
Отак блаженно смуглі плечі гріть...
Хай по колінах - цвіркуни, комашка...
Побіля ніг - латаття, вудка, сіть.
Хай береги, де верби заздрять липам,
Де лепеха тікає від м"яча,
Охоплять панцирем бетонні плити.
Хай блискавиця у їх міць влуча.
Я з пелюшок - розхристана вельвічія,
Народжена для вітру і наруг.
Вже не втішає міф про богоміченість…
Вже фіра Липня гримкотить за пруг...

Хай гуртоправ збирає в турм худобу -
Я не долаю путь у череді.
Хай кружеляють ґава і удодик -
У пошуках поживи день і ніч,
Хай люд кайфує, відмічає дати
(Синонім до заласся - слово гріх) -
Яв гультіпак тих буду споглядати,
Піднявши дуги смолянистих брів.
Я буду вік громадитися грізно
Посеред гніву сірих шумовинь,
Затиснена в лещата їх залізні.
А рани шрамуватиме полин...

Якби прожиток тік серед Єгипту,
Злетіла б я з пекельної нірвани,
Лишивши недописаними скрипти,
Рожевим сфінксом, що... вітри не ганить.