Мій сьомий берег, наче променади, Бруківку вишуровують паради, До блиску натирають шиби вікон Ударом в струни і завмерлим криком. Мій третій лабіринт – печери й гроти, Звисає сталактитами скорбота, Ліхтар надії світить, та не гріє. Чому ти потьмяніла так, надіє? Мій перший був завжди моїм останнім І пізно уночі, і ранком раннім. Так густо в келих наливаю херес, Так сильно медом пахне тільки верес. Мій вал дев’ятий – нездоланність моя, Я хочу, щоби розступилось море Переді мною, як перед Мойсеєм. Я - з каменю оживша Галатея, Палаци і сади Семіраміди, Я – невідкрите восьме чудо світу. Шукай мене, а як знайдеш – ніколи Самотнім птахом не пускай на волю.
|