1
Коли б щасливому мені
достало сил:
перетворитися в пісні –
на всі часи,
то я б, напевно, долетів
до тих країв,
де одинокі при житті
жінки мої.

Вони розмірено живуть
в Долині Снів,
латають небо, жнуть траву,
смакують дні.
І виглядають з-під руки
до ранку сни,
а сни на колір – як квітки
у бузини.

Та бузина на зло мені
цвіте вночі,
гудять над нею в вишині
зірки-хрущі,
і сонми янголів летять
у далину,
а я б гойдався, як дитя,
в колисці сну.


2
Шукайте справжнього мене
в Долині Снів,
там де сузір’я „Все Мине...”
горить мені.
Де сиві літери хмарин,
як неживі,
щоночі падають згори
й лежать в траві.

Там Божих янголів політ,
крізь хід годин,
тече у дзеркалі землі,
як в тлі води.
А із безодні глибини
встає межа,
що розділяє сум-і-сни,
любов-і-шал.

А ще ввижається Господь
посеред хмар,
і в голубих очах Його –
завжди зима.
Від того холоду мене
проймає в жар,
бо я не знаю що мине –
любов чи шал.