А ти бачиш як сонце сідає,
У червоне фарбуючи все?
Та як небо багряно палає
І тривогу у душу несе?
Не тривогу, неспокій буденний,
Наче ти поспішав, а не встиг.
Наче щось неприємне, злиденне
Раптом стало на хатній поріг.
Або начебто щось, вже забуте,
У свідомості знов пророста...
Ти спішиш, щоб його осягнути,
Але в пам’яті знов пустота.
Тільки... Ось, уже сонце сховалось,
І напруга потроху спада.
Бо насправді то тільки здавалось,
Що незвідкісь з’явилась біда.
Просто це накопичена втома
Грала з розумом так. Жартома...
А насправді — спокійно все вдома,
Для тривоги причини нема.
Вечір денні контрасти змиває,
Розгорта ніч спокою сукно...
Ти ще є, а тривоги немає.
І ліхтар загляда у вікно.