В легкім вальсі вперед пливуть роки,
а на кронах дерев тремтять зірки,
ніби равлик бере й з туман ріки
час у підсачок ловить...
І билинки прості ростуть тому,
що сильніше в житті за Смерть саму
кличе вгору — від болю і смут —
всепроникливе Слово...

Приспів:
Цей натхненний порив, немов болід —
і ширяють вітри, зовуть на зліт,
витирають росинки нежданих сліз,
віють пронизливо в очі...
Я відклав булаву туза й ферзя
і за Словом пливу — вперед-назад …
Як закінчу главу — не знаю сам
і знати не хочу...

Зліва й справа — птахи та суть сама,
зверху й знизу — дахи, де істин — тьма,
а позаду — гріхів легкий туман
осідає востаннє...
Мчать спіралі життів і плавлять лід,
та усміхнена тінь торує слід
на померхлім листі застиглих слів,
де живі сподівання…

Приспів:
Цей натхненний порив, немов болід —
і ширяють вітри, зовуть на зліт,
витирають росинки нежданих сліз,
віють пронизливо в очі...
Стихли зваби від жезлу і булави,
Слова слухаю поклик — вперед пливи…
Я не відаю про фінал глави…
І знати не хочу...