Хоч і дощик пройшов але небо очистилось знову,
Заховало за обрій малинові залишки дня,
Розіп"яло над нами дірчану ряднину зіркову,
В тишу спутало вітер, як ноги баского коня...

Дня напруга сповзла, наче шкіра старого платана,
Спокій руки свої на натомлені плечі поклав...
Та тривоги в душі все ж ятрить незагоєна рана.
Хай би хтось і її, наче день, за собою забрав...