Юлiя Берeжко-Камiнська***Мені наснилось море без води –
Така собі неназвана пустеля.
Судомно бились риб`ячі хвости,
І небо не шукало паралелей.
Лежали мушлі – вирвані серця,
І завмирали змучені дельфіни.
Я йшла по дну й не бачила кінця
Ребристого піску і глини.
Все йшла і йшла, не знаючи, за чим.
До серцевини зниклої стихії?..
І сонце гріло золотом м`яким,
Яке здалось – уже текло по шиї.
І так було до болю невдогад –
Чому і хто оголив ці простори?
Як стало повертатися назад
Неспинне і безумне море!!!
У нього – ні жалю, ані гальма,
Його не вхопиш, як коня за гриву,
І порятунку вже мені нема
Як тільки ... прокидатися від снива.
Та поза снами – дійсність настає,
З якої нам прокинутись не скоро:
Нехай вздовж берега ще море є,
Але таке замучене і хворе!
|
2007 © Юлiя Берeжко-Камiнська |
