На глевкому неба тлі пропливає тінь за тінню,
Їм помахує услід полохливе мерехтіння.
А за ним — пливуть слова і, напевне, не останні
Проступають крізь асфальт тіні знаків запитання.

Невибагливі птахи запитань клюють скоринки
І в незвідані шляхи на примарливих хмаринках
Запитань летять рої та задумується в плині
Звісно, кожен про свої — сокровенні і глибинні.

На тремтливому листі видається нам легкою
Тиха відповідей тінь, переводимо з якої
Погляд чистого листа в монументи манускриптів,
Де завіси запитань лиш частково привідкриті...

В надвечір’ї, між дерев, з теплим поглядом привітним
Звично сів під ліхтарем за етюд художник-квітень.
Він завершує вгорі легкий штрих: «Грядеши камо?..»
Ллється світло ліхтарів акварельними мазками...