Ніщо це сонце у її очах,
спеклись коралі крови на губах.
У світі, де були Шекспір і Бах,
лишилися ненависть, біль та страх.

У кам'яниць підпалених свічках
дитячих мрій килимобомбний прах,
і спроба вижити, і біг, і крах,
і найрідніше тіло на руках.

А хмари — хмари бомберів — зеніт-
них батарей волання в світ
ударні хвилі обривають квіт
з садів — це на чоло її привіт.

Її волосся мов колючий дріт,
а довкруги саме життя горить.