Випране лахміття плеса.
Клаптики витончених вітром хмарин
віддзеркалюються на шовковому плині ріки.
Велетенське блакитне шатро,
і де-ніде по ньому –
витинанки пташиних клинів,
що прямують ув Ирій.
Стогін осокорів,
нестримне шелестіння листя,
що поспішає вишепотіти усе до того,
як остаточно впаде у двобої із буттям.
Ще виспівують свою тріскучу пісню цвіркуни,
ще білими пелюстками у повітрі
мерехтять метелики.
Та сонячне проміння
вечірньою зорею вже не золотить
олив’яний гін...

28 серпня 1999 р.