В холоднім сутінку сухого льоху
По стінах тиша кане зерном граду.
І п’яний, м’ятний запах винограду,
Й ряди пляшок, що в сповитку із моху.

В цю кучугуру, мов у землю соху,
Вбиває час пісні кошлату шпаду.
Пляшки набрякнуть у тісноті спаду
І тріскають, немов струки гороху.

Вино в пісок усякне, червінь рож
Увійде в зелень мохового прута.
І ми, буває, нашої також

Бажаєм дійсності розбити стіни,
Дарма, що, може, кинувши їх пута,
Ми б розіллялись на незнані ріні.