Ніка НовіковаМа-БУ-ДЬ[Ма]
Мабуть, колись
Зі щастя на біду
Зварю собі гіркотну
ло-бу-ду.
І буду пити по ковтку на рік,
Щоб і до цього пійла шлунок звик.
Зумію – буде добре. І тоді,
Мабуть, складу я оду ло-бу-ді.
А потім, як дістану талану –
Сплету собі капличку з бур"яну.
[БУ!]
залежна від змісту, прогіркла на присмак –
не я. та катма;
снігів і нарцисів – їх книга не вмістить
твоя. і дарма;
ширяє над Містом-Що-Я падослистом
байдужо сама
знецінена листям в Тобі-Передмісті
ця надособистісна
літо-зима.
залиті для проби медовим сиропом
(не пити ж БУрду!)
голодні мікроби зневіра-хвороби
прокислі в біду.
і нудить – не пити б – у фрази розлитий
жовтавий настій,
та мозку, що вислови крає на бритви,
він – свій.
[ДЬ]
І ми, смішні і п"яні, що в чаду,
П"ємо свою гіркотну ло-бу-ду,
Наварену із щастя і води,
А на закуску – вишкварки біди.
І все неначе добре, бо земне.
І десь ведуть на плаху не мене.
А поряд, на коробці із-під див,
Ще мить тому ГоспоДЬ було сидів. |
2008 © Ніка Новікова |
