Опубліковано: 2008.05.19
Поетичний розділ: Релігійна лірика

Костянтин Віхляєв

Монастырь

Ходили черные старухи, мела поземка. Монастырь
Кирпичным вслушивался ухом в небесно-снежную псалтырь.
Рулады ветра, как разлады, врывались в монастырский быт.
В проломе каменной ограды я изучал, как следопыт
Глаза монахинь, их покорность. Мне, начинающему спурт,
Казалось, это – иллюзорность, так не бывает, бред, абсурд.
Как можно, воспаряя в небо, быть столь придавленным к земле?
Вот «Биттлз», разве это небыль? Всевышний разве не в Кремле?
Теперь-то я их понимаю. Когда от горя ты ослеп,
То неприкаянность немая и не в такой загонит склеп.
Тогда же я стоял, как зомби, подобно высохшей траве,
И мыслей маленькие бомбы взрывались в юной голове.
Другая жизнь вороньим гвалтом переворачивала мир…
Мне много лет, я житель Ялты, а он все давит, - монастырь,
И сколько б свечи восковые ни ставил я под образа,
Все вижу эти, неживые, монахинь тусклые глаза.

2007
© Костянтин Вiхляєв
© музика: Костянтин Вiхляєв
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Джерело: http://poezia.org/ua/id/13470/
Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

2003-2008 © Poezia.ORG, archives