Цей присмак — доля, порох чи бензин?
А присмерк розтягає прутко тіні,
ковтає їх пігулками кабін,
ліхтариків і кольорових ліній.

Чужі птахи і квіт чужих дерев —
усе відміряно набоями у лентах,
і чергових винищувачів рев,
і ерліконів злі аплодисменти.

Два кулемети, наче два мечі
рівняють перемоги та поразки,
як вогнебомби сяють уночі
у житлах, перетворених на пастки,

Як збитих милосердний океан
ковтає, припиняючи стаждання
шрапнельних, кульових та рваних ран,
невиліковних, як твоє завдання

невиконанне. За годину зліт,
а вороття — якась абсурдна мрія,
що обліта, немов рожевий квіт
стискаючи шовковим шарфом шию.