Юлiя Берeжко-Камiнська***Я розхлюпала час.
Він між пальцями витік додолу.
Напилася земля
до переситу, донесхочу.
Необачна, його
я несла до святкового столу,
А лишилось на дні
трохи суму і трохи плачу.
Пустота моїх рук –
все одно, що пустоти галактик.
Не принесена в дар
я пізнала вагу тягаря.
Чим спинити гостей?
Жоден з методів, жодна із тактик –
Божевілля пловця
голіруч підкорити моря.
Мої фініші всі
перетворяться вкотре на старти.
Я вдягатиму час,
як вдягають розкішні плаття.
Найстрашніше – не ця
гіркота неминучої правди, -
Неможливість повтору
у калейдоскопі життя.
Хай усе підлягає
закону завіси нової.
Ми поки що не в силах
сюжет прочитати за раз.
Та якщо пощастило,
і стали ви соком алое,
То несіть до кінця
не розплесканим напоєм
час.
|
2006 © Юлiя Берeжко-Камiнська |
