Ірина ШуваловаА.Н.атомивони недбало спльовують вони твої анатоми вони ідуть і нехтують перилами газонами піди візьми рушницю ні піди візьми гранату і виверни цю вулицю зсередини назовні найбільшого ефекту щонайменшими зусиллями вони ідуть на запах твій вони твої апостоли маленький хлопчик грається в велике божевілля усім маленьким хлопчикам це просто просто просто всі зайві речі зайві всі прості щораз простіші твій кожен вигин тіла їхня лють завчила миттю їм серед нас незатишно їм так смакує тиша вони ідуть на запах твій вони тебе ще вип’ють ти любиш їхні дотики і доти доки здатен ще тримаєш їх у фокусі на мушці свого „хто вони?” вони тебе уб’ють або ти сам помреш від заздрощів лежатимеш тонкий такий дивись який здивований я знаю їхнім пальчикам таки пасують ножики руків’я мов звірки сухі долоні гріють тільцями але ж їм нудно – божечки! – а присмерк ріже м’ятою а місто захлинається прибульцями тубільцями ти сядь ось твоя кава ось твоя велика гра як бачиш я не знаю її правил менше з тим ти скажеш я не бачу далі цих сталевих ґрат ти скажеш я слабка і я боюся з вами йти ти сядь ось твоя кава ось твій дім ось твоя музика ось знак мого лиця через тонку завісу диму ось те що нас уб’є я просто хочу цю ілюзію ілюзію тебе хоч трохи під ребром потримати тонкий сталевий ранок всі так міцно сплять сполохано прощайтеся з дзеркалами вони слабкі і кволі о ці маленькі хлопчики вбивають так закохано о ці маленькі хлопчики не виростуть ніколи |
2008 © Ірина Шувалова |