Ігор Павлюк***
Непарадно.
Непородисто.
Непровітрено у нас.
З болю, може, лють народиться
Світла й чесна,
Як весна?
Біль – то усміх смерті голої,
То стежина в інший світ,
Куди йдуть усі, неголені,
Й не передають привіт
Ні в ООН – усяким місіям,
Ні хрестові журавля,
Ні шаблям відверто місячним,
Як усмішки немовлят.
Що їм літо?
Що політика?
Вічна осінь у раю...
На колінах і на ліктиках
Там святі із Лети п’ють,
Щоб забути все, залишене
На окраденій землі,
Де сумний курай колишеться
І ридають журавлі.
Де воюють і кохаються
Королі і відьмаки,
Де грішать та гірко каються
І раби, і козаки.
Сніг і цвіт ідуть возвишнено
На коріння, на кору...
Тут між душами, за тишею
Докорю і догорю.
|
2008 © Ігор Павлюк |
