Опубліковано: 2008.04.25
Поетичний розділ: Універсальна лірика

Лілія Демидюк

Врешті-решт ти зрозумієш  сутність свого імені

* * *

Врешті-решт ти зрозумієш
сутність свого імені,
коли із його літер
потечуть струмки у вітер,
білі птахи із вирію
принесуть тобі смак інжиру.
Ти впізнаєш їхні пір’їни
навіть на чужині,
навіть із заплющеними очима...
Із зерен смутку та істини
Ти виростиш сині квіти,
надійде осіння туга,
але ти вже знатимеш
сутність літер,
що виросли із прозорого листя
самотнього дерева світу.
Ти пошкодуєш птахів,
попестиш їхню відсутність,
а з острова співу
голос в долоні твої
прилетить.
Тоді згадаєш про мене.
Я завжди на обрії.
Білі дерева затулять
кронами обрій.
Але я не втечу.
2005
© Лілія Демидюк
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Джерело: http://poezia.org/ua/id/13065/
Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

2003-2008 © Poezia.ORG, archives