Ніка НовіковаДо питань перебоїв із електрикоюА день був дуже ніжний, дуже ніжний.
Сіяла лебедино-біла постіль,
Сіяла золота, медова осінь,
А я квітчала едельвейси-коси,
І їла абрикоси.
(та звісно,
консервовані, не свіжі:)
Не стало світла. Клятий запобіжник!
А ні, горить. А начебто…
Здалося.
Години, наче вишні, наче вишні
Стікали густо соком. Та даремно
цей день переливався з жовтня в червень,
і через нерви якось знов у жовтень.
Кохання, свіжі персики і лижі…
Ти пив мене, але, здається, збовтав.
А далі – не твоя. Своя. Колишня.
Як дивно, скупо плаче пересмішник…
Холодна постіль одиноко-хижа…
За крок від сну до вічності у тиші
пробуду день. А може цілі тижні…
Твій камінь – перший.
Отже ти безгрішний?
Не смішно.
А день був дуже довгий, дуже довгий.
Чи ні? Ти кажеш ні?
Тобі видніше.
А я змітаю пил і перемовки,
задумане на двох одне затишшя.
І відправляю у глибокий спокій
безцінних феєрбахів, фемістоклів,
і ніцше,
бо ти не хочеш краще! Отже - гірше…
А що мені ті романтичні соплі?
Жіноча філософія картоплі цінніша.
Бо глибша.
А днів із мене досить. Чуєш? Досить!
Бо не змоглось. Крізь пальці пролилося,
перетекло і щось закоротило,
змінило щось, змінилось,
підмінило.
Той запобіжник…
І не стало сили.
Не стало світла. Не оборонили
мене сніги. Бо ця зима бездітна,
А я вагітна!
Хлопчика просили?
Жартую. А подіяло помітно.
То все. Уже і поночі.
На ліжку
сія моя малинно-винна постіль;
Сіяє, мов смарагд, розмаєм осінь
(смаку грибів і святістю сатирів);
А я вплітаю смоли у волосся,
невзята і не віддана Бастилія…
І їм кокоси.
(Звісно,
пошатковані, не цілі!:)
Не стало світла. Знову запобіжник?
Невистача електрика квартирі…
(а темнота така невинно-біла!)
І не горить. То лампочка?
Розбила? Здалося?
А гучно так і димно,
ніби постріл...
Так просто... |
2008 © Ніка Новікова |
