Моя власна Скіфія починається за Немировом,
де небо провисає під вагою літер.
Я туди вертаюся кожного літа,
щоб по осені тоскно хворіти вирієм.

А як би було добре завести пасіку!
Й поступово усвідомити – все мине...
З оперативних спогадів видалити аську,
ніколи й не згадувати про Internet.

А з першими зірками лізти на горище:
купити телескопа – рахувати світи,
дослухатися як зоряний вітер свище
там, куди непоетові і не дійти!

Потім закинути руки за голову –
ким же мене до втілення Бог уявляв?
А наді мною – застигле Чумацьке Олово,
і колискою – хата, а я – немовля...

А тоді заснути й прокинутись рано,
коли у ставкові парує вода,
сидіти на кладці й чекати манни –
по воді над вудками – прихід Христа.

Я б Йому виділив найкращу вудку –
лови собі на здоров'ячко, мій Господь!
Над моєю Скіфією світає хутко,
тож не барися за клопотами, приходь!

Віруючі – в ціні, а невіруючі – втричі!
Бо в що ж тоді вірити, коли ти – сам,
і радієш від того, що світ тобі личить,
а ти личиш світові і небесам!