Тарас Гриб******
Знов Мрія
Безжальна, невтримна
Оволодіває мною
Й нещадно
Веде по битому шклу життя
До завіяних півнезримих
І таких далеких примар,
По шклу – без взуття...
Відбирає гордість, принижує,
Змушує плазувати навколішках
Перед паном випадком
І тремтіти за кожною
Подачкою
Жорстокої і облудноликої
Удачі
Не визнає ні болю, ні втомлення,
А тим більше розумного помірковування:
„Іди! Біжи! Повзи!
Рабом безсловесним прислуговуй,
Песиком заглядай у вічі
Своїй обраній
І ночами вискавчуй відчай –
І не смій
Ні крапельки спокою чи насолоди
На стороні
Жорстоко себе обманюй,
Навісній
І уперто іди шляхами
Між вітрами, снігами, туманами –
За нею – Зіркою твого щастя!...”
І я безсило слухняний
Радую своє серце
Щовранішньою зіронькою
Іду, віддаю
Розум, почуття, безсмертя
Безумству навіяному...
І слухатимусь доти,
Поки не засміється
Мрія у вічі
„Я
так натхненно
В тобі
проростала
Фантазій прозорими віялами....
І ти мені ПОВІРИВ!
Не перевелися ще ж, бач,
Слава Богу, диваки
На світі!...”
І тоді повернеться до мене
Спокій
і ясний тихий розум....
здІйсниться .....
І лиш потім
Закружляють
У танці
Мене
Такі пізні,
і такі
веселоокі
Діти....
|
2008 © Тарас Гриб |
