Тарас Рябчук***/мета-телуричнез якого сну розплавлений метал
багряно-терпким і колючим глодом
коли ти перед ним - то німота
дощем спадає на твої долоні
він доля сам. він страх він страх він страх
і перед ним - потрібно - голос - стишити
бо це - непевність, і така, що й сам
уже не знаєш - ти це, чи не ти?
чи, просто, мерва. ще простіше - мертвий.
яких тобі імен ще - в цьому титлі?
жар рук твоїх, що обпікає тиглі?
чужа земля, - її ім'я - не ти.
і там - імла. дорога - у безвихідь.
а там - хто знає, що ще буде потім...
це так, якби сказали - встань, іди
та залишайся - завжди - в цьому колі...
і будь ім'ям, в якому - «не поруш...»
в якому тільки голос, тільки логос
те що назавше, - завжди буде поруч
вже без різниці, - чи свинцем, чи золотом. |
2008
Львів © Тарас Рябчук |
