Сергій ТатчинГама НічЕвкаліптовий вітер цієї моєї зими
зачинається звідти, куди не добралися ми.
Бо спалили дотла в Шепетівці моє шапіто,
щоб до-тебе-лібідо вернулось за нотами до.
Та, напевно, не я мимо себе до сходу пройшов,
де бавовняний вечір дорожчає в зоряний шовк,
а небесний орач плугом місяця хмари оре,
щоб засіяти поле колючими нотами ре.
Від верлібру до прози повзводно відходять бійці –
за водою із Бугу, за смертю в чужому яйці.
До цієї науки, вагітної нотами мі,
додаємо надію й тримаємо суму в умі.
Через сонний Бердичів остання когорта бреде.
Командир під шафе прикладає до скроні ТТ.
Портупею і кітель забризкує нотами фа.
За безногих безрукі докінчать словесні жнива.
Над пласкою землею Григорія Сковороди
відведи мене, Господи, від не моєї біди,
де в холодній світлиці, над мертвими нотами соль,
віднедавна на мене чекає дурепа Ассоль.
Це не жарти здаля, не засиджене мухами бля,
не наївне бажання покласти на бал з корабля,
і не щастя – за так! – причаститися нотами ля,
а глибинне знання, що зупиниться скоро земля.
До далекої Вінниці рівно чотири таксі.
Жирні вени доріг інфіковані нотами сі.
І благаю не слів, не дарів – сохрани і спаси! –
не пустого натхнення і рим – а хоча б довези.
Ще з минулої осені там виглядають гостей:
накривають столи, фарширують молочних дітей.
І на ранок почнуть – неодмінно! – зі мною чи без,
видавати твоє до-бемоль за моє сі-діез. |
2007 © Сергій Татчин |
