Опубліковано: 2008.04.09
Поетичний розділ: Інтимна лірика

Сергій Татчин

***

В тисячу тисяч останньому році,
Крайній в своєму ряду,
Я упаду на останньому кроці,
Тільки до неба дійду.
Й буду вдивлятися через повіки,
Наче крізь крашене скло,
Як у безодні застигло навіки
Мого життя ремесло.
В тому житті різнобарвні дороги,
Боженька звив у клубки
І поприв’язував їх за пороги,
А на порогах – жінки.
Слухають серце, вдивляються в небо,
Вірують в  зміну епох,
Де забере їх навіки до себе
Міцно заплющений бог.
2006
© Сергій Татчин
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Джерело: http://poezia.org/ua/id/12798/
Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

2003-2008 © Poezia.ORG, archives