Ніка НовіковаСкляна зима (урбаністичне:)Десь там, у місті, спить скляна зима.
А тут, в калюжах, гинуть дикі зорі,
І наповза на небеса пітьма.
Зима – є ти. Але тебе нема.
А є вона - три місяці в мінорі…
Моя вина, що ми були. Бо стали
Небесними. Але любов земна
Мене перемогла, тобі програла.
Бо ти – є ти. А я цього не знала.
І це – мій біль. І це – твоя вина.
Не треба ні прощань, ані прощень.
Нащо іти на мур мечем булатним?
Тече твоя зима сумним дощем,
І доливає в чашу серця щем,
Бо заливає нашу дику м’яту.
І все. І м’ята пахне та гниє.
Од вічного ніхто не має втіхи.
Бо ми не вічні. Ми – лиш те, що є:
Бурульки, що зриваються зі стріхи.
Та спить скляна зима. А дві зорі,
Що їм без нас, небесних, вже не сила,
Втонули у зимі, що задощила.
Бо ти навчив їх прагнути землі,
А я без неба жити не навчила. |
2008 © Ніка Новікова © музика: Ніка Новікова |
