укр       рус
Авторiв: 415, творiв: 44153, mp3: 334  
Архівні розділи: АВТОРИ (Персоналії) |  Дати |  Україномовний текстовий архiв |  Російськомовний текстовий архів |  Золотий поетичний фонд |  Аудiоархiв АП (укр+рос) |  Золотий аудiофонд АП |  Дискографiя АП |  Книги поетiв |  Клуби АП України |  Лiтоб'єднання України |  Лiт. газета ресурсу
пошук
вхiд для авторiв       логін:
пароль:  
Про ресурс poezia.org |  Новини редколегiї ресурсу |  Загальний архiв новин |  Новим авторам |  Редколегiя, контакти |  Потрiбно |  Подяки за допомогу та співробітництво
Пізнавальні та різноманітні корисні розділи: Аналiтика жанру |  Цікаві посилання |  Конкурси (лiтпремiї) |  Фестивалi АП та поезiї |  Літературна періодика |  Книга гостей ресурсу |  Найцiкавiшi проекти |  Афіша концертів (виступів) |  Iронiчнi картинки |  Цікавинки і новини звідусіль |  Кнопки (банери) ресурсу

Опубліковано: 2008.03.17
Роздрукувати твір

Володимир Самійленко

ПРИВІТ

Ада Негрі

Я мислю про борців лопати, дужих,
Що, хмари грім неважучи й негоду,
З землі сухої скиби видирають
Свій хліб злиденний.

І про борців оскарди, сухорлявих,
Борців могутніх рудної копальні,
Що в чорній тьмі, задихані, не мають
Спочинку хвилі.

...От грім глухий звивається до неба
І рушить з гуком порване склепіння.
Все в пил і в чорну яму повернулось,
І в стогін смерті...

Але гори розшарпаної груди
Проймає переможний дим і никне,
І крізь прохід здобутий ясне сонце
Її вітає.

Я мислю про борців палких ідеї,
Що їх душа горить святим клопотом,
Тих страдників привідців, що темноту
До бою кличуть;

Про тих, що, сну не знаючи, в несилі
Вмирають невідомі, мислю, - й з серця
Мого над землю вгору крик лунає:
Привіт вам, дужі!

Привіт розхристаним залізним грудям,
Тілам могутнім і рукам м'язистим,
Що рухають невтомно під ревучий
Майстерні гуркіт.

Привіт вам, ті, чий труд у серці будить
Святу повагу й що помруть у праці,
Вам, розуму та вершляга й сокири
Борці одважні.

Передо мною в образі суворім
Обличчя йдуть робітників поблідлих,
І кораблі, розбиті від удару
Страшної бурі,

І кволі діти, й посивілі чола,
Порубані тіла, роздерті лиця,
І вся, що є, вся змучена, розбита
Юрба народна.

Я чую здалека шумливий гомін,
Стук рискалів, і молотків, і довбень,
І я крізь гук, що землю оживляє,
Співаю вільно.

Тебе, розкидана, велика, пильна
Сім'я людська, співаю! Будь невтомна,
Борись, надійся, досягай; нам дано
Життя коротке.

На праці бій, на чола переможців,
На переможених останні муки
Ясним і невмирущим Божим оком
Сіяє сонце.

1924
© Володимир Самійленко
Текст вивірено і опубліковано: Олександр Некрот

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Написати відгук в книгу гостей автора


Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

Концепцiя Микола Кротенко Програмування Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2024 © Poezia.ORG

«Поезія та авторська пісня України» — Інтернет-ресурс для тих, хто відчуває внутрішню потребу у власному духовному вдосконаленні