Володимир СамійленкоПІСНЯ ПРО СВОБОДУ (ПЕРЕРВАНИЙ МОНОЛОГ)Гарно вбрана світлиця в українському стилі. Ніч.
На сцені поет, настроєний умірковано-заспокоєно,
але урочисто.
П о е т
Найкращий день у місяці тому,
Що втішив нас новим державним ладом,
Що Жовтнем звуть, а дехто Листопадом
(Яке я сам ім'я йому прийму
І як той місяць буду називати,
Я ще цього питання не рішив,
Бо в київську "Просвіту" не вступив
І не послав на "Раду" передплати),
Найкращий день одсвяткували ми,
Великої події роковини,
Відколи й нам для рідної хатини
Заблисло сонце з лютої пітьми.
І от цей день ми славили тихенько,
Було це свято зовсім мовчазне,
Але тепер тремтить моє серденько,
І дух якийсь підбурює мене
До співів радісних. Мовчати годі!
Зложити треба пісню голосну,
Величний спів зложити в честь свободі!
Ну ж, на бандурі струни підтягну.
(Бере семиструнну гітару й настроює: ре, сі, соль).
Яким же вступом пісню я почну,
Щоб був палкий, і вдячний, і безпечний,
І сміливий, і до начальства гречний?
(Бренькає прелюдію).
Настроєна бандура в соль-мажор,
І вже в душі співає цілий хор.
Allons! *
(Співає).
"Вітаю цей величний день,
Велику історичну дату,
Що принесла й у нашу хату
Для думки волю й для пісень".
(Бринь, бринь, брень, брень!)
Хоч за пісні садовлять теж за ґрати,
Але, звичайно, можна їх співати,
Принаймні ті, що складені без слів...
Ой, Боже мій! а я слова співаю!..
Ні, спершу вікна всі позатуляю.
Та чи гаразд я двері зачинив?
(Іде до вікон, спускає завіси й ще затуляє їх подушками; потім іде до дверей, защіпає їх і підпирає столом).
От вільний я тепер і незалежний,
Як вітер степовий або як птах.
Далеко зник од мене рабський страх,
І можу я піймати тон належний.
(Співає).
"Душе моя, журбу покинь:
Нема за вільне слово кари.
Лети ж, мій співе, геть за хмари,
Під саме сонечко полинь!"
(Брень, брень, бринь, бринь!)
Неначе щось застукалось надворі...
І хто б це міг прийти сюди вночі?
Невже це небажані слухачі?
Як так, то краще гратиму в мінорі.
(Перестроївши струну сі на сі-бемоль, бере кілька акордів).
Тепер виходить щось зовсім сумне
І жалібне, неначе плач надгробний.
Та вже не можна п р и т я г т и мене:
Мій спів до марсельєзи не подобний;
Авжеж, що ні, смирнесенький мотив
Зробився; а свободі що тональність!
Аби я славити її хотів
Та скинув з себе всяку одвічальність.
(Співає).
"Тепер довіку рідний край
Не може вже душею вмерти!.."
Г о л о с з а д в е р и м а
Хто тут співає? одчиняй!
Тут не дозволені концерти!!
П о е т (збентежений).
Таки прийшли! тепер же я пропав!
А я гадав не заробити кари.
Чому я мовчки не відсвяткував?
Чи вже було б співати без гітари,
А то - концерт... Якая ж це стаття?
І як її востаннє роз'яснили?..
О, поможіть мені, небесні сили,
Урятувати хоч своє життя,
А ти, бандуро, в цю страшну хвилину
Лицарську смерть прийми за Україну.
(Розбиває гітару на тріски і вкидає їх у грубку. Знадвору чутно крики й тріщання. Двері падають. Завіса теж падає).
_______
* Почнемо! (франц.) |
1908 "Що Жовтнем звуть, а дехто Листопадом..." - очевидно, поет підкреслює тут відмінність поглядів різних політичних і соціальних груп у визначенні найголовніших подій першого року буржуазної революції в Росії 1905-1907-го. У жовтні було прийнято царський маніфест з обіцянками різних свобод, у листопаді - реакція почала здійснювати перші відчутні акти, спрямовані проти завоювань революції. © Володимир Самійленко |
