Над болотом Петрограда
Ізійшлась собі громада,
Та й пани ж, не взяв їх кат!
Не посли солдатські жваві,
Не якісь КД, лукаві,
А правуючий сенат.

Той сенат, що знамениті
Циркуляри, ликом шиті,
За часів царя латав,
А тепер коло закону,
Хоч і йде вже він не з трону,
На сторожі твердо став.

"Раді ми публікувати
Всі закони й роз'ясняти, -
каже він, - як і колись;
Але ж Боже, милий Боже!
Чи було нам так негоже,
Як тепер ми дожились?

Не було ж такого ладу,
Щоб хахли та мали владу,
Мали Секретаріат!
Ой, пропало наше царство,
Як закон про Секретарство
Мусить видати сенат.

Та невже ж воно годиться,
Щоб якийсь хахол-мазниця
Мав урЯд свій краєвий?
Ще живе Росія-мати!
Ми, сенат, публікувати
Не велим закон такий.

Ми поставим перешкоди,
Щоб такі лихі народи
Не пішли на вільну путь.
Ще ж ми маєм зуби вовчі,
А вже збори Установчі,
Ті нехай їх догризуть".