Обкрадена, спаплюжена, голим тілом світить,
Мов покритка, жебракує народна освіта.
З династії Луначарських, школи Хижнякових
Чітко гнула піонерів партії в підкови.
Часто ставила спектаклі наросвітній свиті,
Де актор і постановник завжди був учитель.
Йде постійно на урок, хай там з неба камінь!
То з учнями він на Ви, то вась-вась з батьками.
Вміє вчитель-супермен з буднів зробить свято,
А за всі труди йому--мізерна зарплата.
Прийде в школу хтось з батьків--зніма капелюха,
Сповідь кожного із них, як батюшка, слуха.
Яка б в дядька не була, чи у тітки, пика,
Ти піддакуй і мовчи, цяця невелика!
То пожежник, то кравець--сам директор школи.
Вчителів загін веде, ніби мінним полем.
То спортзали не дають, в учня знайшли воші,
На паливо виконком затискує гроші.
Пішла вчителька в декрет, замінити ніким.
Час надходить оформлять пенсію за віком.
Встигни скрізь, хоч розірвись. Розірвавсь- не бризни!
В ювілей значок дадуть з відкупу Вітчизни.
Ще по батькові зовуть. На екзамен -квіти...
Як закінчиш ти ремонт, йди в відпустку літом!