Втiкає лiто босонiж.
Бiжу за лiтом.
В однiй руцi у мене нiж,
у другiй — квiти.

За мною також хтось бiжить,
а хто — не знаю.
Так страшно вслiд менi кричить,
наздоганяє.

В однiй руцi у мене бiль,
у другiй — радiсть,
i я бiжу й кричу собi,
як той, що ззаду.

А вiн бiжить наперерiз,
заходить збоку.
В однiй руцi у мене нiж,
у другiй — спокiй.

До мене тягнеться, ще мить —
i буде пiзно...
З грудей широкий нiж стримить,
а з горла — пiсня.

В однiй моїй руцi квiтки,
а друга вiльна.
Лягли на очi двi руки,
прикрили щiльно.

I осипалися до нiг
червонi маки,
а той, що вслiд за мною бiг,
за мною плакав.

Втiкало лiто, а тепер
втiкає осiнь.
А я лежу, бо я помер.
Та нi. Здалося.