Приходить жінка, тиха, наче сніг,
як перший сніг, ще теплий і без вітру.
І я цій жінці падаю до ніг,
Немов зі столу падає півлітра.

Лежу розбитий, світлий, наче скло,
як той, що з хмарочоса знагла випав.
Не їсть іржею мого серця зло,
що, може, цю півлітру хтось би випив.

Відкреслив і переступив межу.
Таким є мій невимушений вибір.
В підніжжі жінки віддано лежу
і слухаю прекрасну пісню риби.

І жінка ця така мені, як мед,
така ж липка, така (ще більш) солодка.
Заміть кружляє, вітер дме і дме,
і бомж збирає дріб’язок на «водку».