Зі снігом йшли ми слід у слід,
вовки так ходять.
Що сніг йшов до. а я шов від —
дізнались згодом.

Дізналися ми без жалю,
хоч надто пізно.
Сніг ніс троянди з кришталю,
я ніс залізні.

Ви ходиш боса на поріг,
попри негоду,
стрічаєш посмішкою сніг,
мене проводиш.

Дзвенів металом цвіт троянд
і пах тобою.
Тоді тобою пахли — я
і сніг — обоє.

Я йшов — коваль із ковалів,
та й сніг — нівроку.
Сніг наростав, а я малів
із кожним кроком.

Зі снігом йшов я слід у слід,
ніким не жданий.
Ніс на руках троянди цвіт,
немов кайдани.