Ванда НоваКропиваСиньо-синьо поряд мене мерехтить -
необачно не відводиш очі ти...
До судоми розтривожила ця синь -
чародійства пригадалися часи…
Задрімав на хвильку нерозважний мій -
я чар-зілля сиплю нишком у напій,
Сколочу у чарці темну каламуть,
в сон тобі наворожу себе саму…
Хоч не відав, любий, досі ти зажур,
гострий біль у серце голкою всаджу -
розіллється, наче трута, ярий жаль,
І сягне рука по волю, до ножа…
Не врятуєшся, коханий, далебі,
я давно тебе призначила собі -
протече за вінця наймиліша з кар -
та й упустить ніж ослаблена рука
…Як закрапає уперше з білих стріх,
Ти примарою прийдеш на мій поріг,
де омріяні тепло і супокій
і обійми відьми, лагідні й чіпкі…
- Мила, що було те зілля чи трава?
- Кропива, мій любий, просто кропива… |
2007 © Ванда Нова |
