Ванда НоваСаламандраЖурливо, мов скрипка, бринить листопадова мантра,
Чи осінь повинна в печалях? ЇЇ не виню,
Петляю буттям обережно, як та саламандра,
Така ж незворушна, привітна воді та вогню
Волога земля припадає до стану в’юнкого,
Живильними силами зморену повнить мене,
Нашіптує щось, притуляється міцно щокою,
І первісний спокій з-під моху перини війне
Та душу стрімку манять далі незнані у мандри,
На вéсну запрагне і тіло блискучих обнов -
І порухом звичним , як роблять усі саламандри,
Я шкіру торішню стягну через голову знов
Закряче в гіллí синьо-чорний біди передвісник.
Лихий перехожий нахилить обличчя пусте,
І вихопить ніж. По-хижацьки ошкіриться вістря,
Хвоста відсіче. Та ж назавтра новий відросте…
|
2007 © Ванда Нова |
