*** По вінцях порожніх бокалів Проходять хвилини розлуки. Сідають сніжинки на руки І тане життя. Трохи далі, На віддалі не поцілунку Скрижалі історій не наших Героїв достойних, та слабших Стікають по стінах ілюзій. Сповзають у безвість. І лунко Вдаряється день у долівку. Домівку відшукує доля На крайчику мінного поля. Чіпляється небо за друзки Розбитого дзеркала. Лампа Круги вирізає із ночі, Ножі ними березень точить І падають іскри, мов зорі, У очі холодно-прозорі… Розлуки цибуляні кільця Шкварчать на пательні. І слізно Вікно усміхається ранам. Ще снідати, певно, зарано. Вечеряти ж пізно… 29.03.2021 © Василь Кузан
|